Як перебороти синдром понеділка
З перших же днів нового навчального року школа висуває свої вимоги з усією категоричністю, і щаслива та дитина, що може знайти опору в рішенні своїх шкіль-них проблем у власній родині. Насамперед тут потрібно говорити про душевне благополуччя дитини. Зв'язок його зі шкільними успіхами очевидний і взаємний. Навряд чи підуть добре справи в школяра, якщо він засмучений, ображений. Тому перше, що необхідно зробити, — це особливо уважно поставитися до родинного психологічного клімату. Нервозний пресинг паралізує волю дитини, сконцентрує її увагу на реакції дорослих, яка загрожує їй лихом, відверне від ділового змісту шкільних проблем. Отже, перша умова шкільних успіхів — дитина повинна чітко усвідомлювати, що батьки її люблять, вона дорога для них.
Якими шляхами досягти душевного благополуччя дитини в родині? Не давайте шкільним проблемам руйнувати ваші довірливі відносини. Разом з дитиною обговорюйте труднощі, які виникли в неї. Насамперед визначте для себе умови, за яких можна починати серйозну розмову:
переконайтеся, що в даний момент є душевний контакт;
не говоріть з дитиною в присутності третіх осіб, навіть якщо це близька людина (наприклад, бабуся);
уникайте ситуацій, коли про провину дитини вам повідомляють при ній і безпосередньо перед початком розмови;
у самій розмові — ніякого протистояння: «Неприємність або лихо в нас спільні, подумаємо разом, як з цього вибратися, що потрібно зробити для того, щоб уникнути надалі їх повторення».
У результаті спілкування зі своєю дитиною ви обов'язково виявите, що в неї ті ж самі труднощі, що й у вас: «синдром понеділка» гнітить її психіку весь вересень. Щоб допомогти їй налаштуватися на робочий лад, найкраще було б вже в останні тижні серпня звертати її увагу на майбутні шкільні турботи, поступово наближаючи режим дня до того, яким він буде під час навчання. Якщо цього зробити не вдалося, доведеться пристосовуватися вже в процесі навчання, і цей недогляд вам доведеться оплатити своїм власним часом, виконуючи навчальну роботу разом з дитиною до того моменту, поки нормальна шкільна активність не буде відновлена.
Хотілося б застерегти від дуже розповсюдженого бажання йти шляхом найменшого опору: розжувати незрозуміле, зробити головну працю душі за дитину, замість того щоб допомогти їй втягнутися у звичний робочий ритм. Звичайно, зробити самому — це завжди швидше і легше, але навряд чи вас задовольнить безпорадність дитини, яка буде в результаті...
Але ні в якому разі не треба сподіватися, що кардинальні зміни відбудуться дуже швидко. Дитині необхідний час, щоб нові можливості визріли в її душі. От кілька порад батькам:
дуже важливо знайти привід похвалити дитину за найменший реальний успіх; ні в якому разі не порівнюйте її дуже посередні результати з еталоном (вимогами шкільної програми, зразками дорослих, досягненнями більш успішних однокласників);
порівнювати дитину можна тільки з нею самою і хвалити її за поліпшення її власних результатів; наприклад, якщо у вчорашньому диктанті було три помилки, а сьогодні дві, то це треба відзначити як реальний успіх, який повинен бути високо і без усякої поблажливості та іронії оцінений дорослими.
Дотримання цих правил оцінювання дитячих успіхів повинно поєднуватися з пошуком сфери найвищої успішності, у якій дитина може реалізувати себе. Будь-яка сфера людського життя (від високої науки і мистецтва до домашніх чеснот) заслуговує поваги, і вам потрібно знайти в собі душевні сили підтримати будь-яку ініціативу дитини. І в той же час їй ні в якому разі не можна ставити в провину невдачі в шкільних справах. Навпаки, треба підкреслити, якщо вона щось навчилася робити добре, то поступово навчиться і всьому іншому.
За рахунок цього в дитини поступово знижується шкільна тривога, а оскільки на уроках вона все-таки працює, то накопичуються і деякі досягнення. Отже, загальний принцип при «хронічній неуспішності»: не можна допустити, щоб дитина була зациклена на своїх невдачах, їй необхідно знайти таку діяльність, не пов'язану з навчанням, у якій вона здатна себе реалізувати. А це згодом позначиться й на шкільних справах. Чим більше батьки фіксують дитину на школі, тим гірше для її шкільних успіхів.
